ГЛЕЧИКИ (Núphar Sm., syn. Nymphozanthus Rich.) — рід багаторічних водних рослин родини лататтєві (Nymphaeaceae), розповсюджених на мілководді по берегах озер і тихоплинних річок або проток. Свою назву рослина отримала завдяки формі плоду, що нагадує глечик — глиняний посуд із широким горлом. Рід містить 8 видів у двох секціях Astylus и Nuphar. У країнах СНД — 2 види. Найбільш поширеним видом є Г. жовті — Nuphar luteа (L.) Smith.; рос. назва — кубышка желтая, желтая водяная лилия; від арабського nanfar — блискучий, блакитний, що характеризує забарвлення плодів; лат. lutea, um — жовтий, що характеризує забарвлення квіток.
Багаторічна водна рослина з довгим товстим м’ясистим горизонтальним циліндричним кореневищем завд. 2–3 м і завт. 10 см, укритим численними рубцями від опалих черешків і квітконіжок. Від кореневища відходить численне коріння. Листя, що плаває на поверхні води, — шкірясте, темно-зелене, довгочерешкове, цілокрає, округло-овальне, з глибокою серцеподібною основою. Черешки вгорі тригранні, з тупими ребрами. Листя, що знаходиться в товщі води, — напівпрозоре, трохи складчасте, із хвилястими краями на порівняно коротких черешках. Квітки поодинокі, великі, жовті, запашні, 4–5 см у діаметрі, чашолистки округло-оберненояйцеподібні, знизу зелені або зеленуваті, зверху — жовті. Плоди голі, зелені, гладенькі, ослизлі. Насіння з повітроносним мішком, завдяки якому розноситься по воді на далекі відстані. Цвіте у червні–серпні. Рослина отруйна. Г. — євразійський вид, поширений по всій Україні, за винятком гірських районів Карпат і Криму. Більше представлений на Лівобережжі: у заплавах річок Десни, Дунаю, Сули, Ворскли, Сіверського Дінця. На Правобережжі Г. значно поширені в басейнах річок Прип’яті, Інгулу, Інгульця та Південного Бугу. Дещо менше трапляються у водоймах Західного регіону України. Г. ростуть на непроточних і слабопроточних замулених водоймах — річок, озер, стариць, ставків, де товща води може коливатися від 0,5 до 3 м, подекуди до ≥5 м. Також трапляються на болотах, затоплених вироблених торфорозробках, в осушувальних і зрошувальних каналах. В Україні природні запаси виду на сьогодні достатні для задоволення потреб фармацевтичної промисловості, але катастрофічно зменшуються внаслідок забруднення водойм та осушення стариць. Загальна площа заростей Г. в Україні на 1982 р. становила майже 12 тис. га, зараз — лише ≈5 тис. га, сировинно цінними є близько 7–10% цих заростей. Основні запаси і найбільші ділянки зростання виду зосереджені на Поліссі (Житомирська, Київська та Чернігівська області), у Полтавській області та у верхній ділянці басейну Дніпра. Промислова заготівля сировини в Україні зараз припинена. Індивідуальний збір кореневищ Г. у порядку загального використання підлягає суворому контролю з боку регіональних підрозділів Міністерства екології та природних ресурсів України. Вид знаходиться під регіональною охороною на території Івано-Франківської, Чернівецької, Тернопільської, Дніпропетровської, Донецької та Луганської областей. Синтаксон N. luteа занесено до «Зеленої книги» України.
З лікувальною метою використовують кореневища Г. — Nupharis rhizomata, які заготовляють під час цвітіння та восени.
Г. містять стероїди: у кореневищі, листі, квітках — ситостерин, стигмастерин; у кореневищі — пальмітиновий ефір ситостерину; феноли: у плодах — резорцин; фенолкарбонові кислоти: у кореневищі — транс-корична; алкалоїди: у кореневищі (≈0,4%) — 6-епімоногідрокситіобінуфаридин, 6,6ʹ-дигідроксинеотіобінуфаридин, нуфарин — до 0,4%, нуфаридин, дезоксинуфаридин, нуфамін, тіобінуфаридин, сульфоксид тіобінуфаридину, неотіобінуфаридин, сульфоксид неотіобінуфаридину, алотіобінуфаридин, тіобідезоксинуфаридин, псевдотіобінуфаридин, димер 6,7β-гідроксидодезоксинуфаридину, етокситіобінуфаридин, діетокситіобінуфаридин, тіонуфаролін, тіонуфародіолін, 6,6ʹ-дигідрокситіобінуфаридин (нуфлеїн), 6,6ʹ-дигідрокситіонуфлутини А і В, сульфоксид тіонуфлутину, нуфаролутин, нуфакристин, 7-епідезо-ксинуфаридин; вищі жирні кислоти: у кореневищі — пальмітинова, арахінова, бегенова. Кореневища також містять дубильні речовини, каротин, крохмаль (до 20%).
Алкалоїди Г. виявляють сильну протистоцидну та протистатичну активність, сперматоцидну дію. З кореневища одержують препарат лютенурин (суміш гідрохлоридів алкалоїдів нуфлеїну і тіобінуфаридину). Зовнішньо — у формі емульсії чи водного розчину він має контрацептивну дію; використовується для лікування при хронічних трихомонадних і урогенітальних захворюваннях, ускладнених грибковою та бактеріальною флорою. Кореневище Г. входить до складу збору Здренка, що застосовується при деяких злоякісних пухлинах. У гомеопатії використовують свіже кореневище при статевій слабкості, ентероколіті, свербежі шкіри та псоріазі.
Літ.: Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Растительные ресурсы России: Дикорастущие цветковые растения, их компонентный состав и биологическая активность. Т. 1. Семейства Magnoliaceae-Juglandaceae, Ulmaceae, Moraceae, Cannabinaceae, Urticaceae / Отв. ред. А.Л. Буданцев. — СПб.; М., 2008.